На велоспиеді зʼїздив до сусіднього села. Це булі наймоторошніші хвилини за останній час (дорога в один кінець це десь 27 хв.). Дорогою мало хто користується і вона достатньо віддалена від сусідніх автомобільних шляхів так що по суті єдине що я чув була глибока тиша. Це такий різновід тиші який я чув лише в декількох достатньо ізольованих маленьких містечках. Особлива нічна тиша коли припиняється будь–який рух. Трохи віддалившись від рідного міста місцевість стала геть чужою (ніби заїхав в іншу область). Все що я бачив перед собою це відблиски місячного сяйва на асфальті і щільні ряди молодих невисоких дерев так що невдовзі виникло відчуття що дорозі кінця–краю немає. Згадався фільм „Лангольєри“ і історії Лавкрафта які вже не виглядали такими затишними. В саме село так і не заїхав бо була вже майже 10 вечора і хотілося пошвидше додому тож лише трохи побродив тамтешнім кладовищем і почувши гарчання в кущах поїхав назад. По дорозі додому педалі крутив вже швидше частково через неприємне відчуття що за мною хтось іде.
02 Oct
2023
Кайф, аж самому схотілось.
Кайф. Ще спостерігав за сходом Місяця над полями. Треба поспішити доки ночі місячні. Ще гарно коли з високих дерев вздовж дороги опадає листя і його розносить вітром.