На велоспиеді зʼїздив до сусіднього села. Це булі наймоторошніші хвилини за останній час (дорога в один кінець це десь 27 хв.). Дорогою мало хто користується і вона достатньо віддалена від сусідніх автомобільних шляхів так що по суті єдине що я чув була глибока тиша. Це такий різновід тиші який я чув лише в декількох достатньо ізольованих маленьких містечках. Особлива нічна тиша коли припиняється будь–який рух. Трохи віддалившись від рідного міста місцевість стала геть чужою (ніби заїхав в іншу область). Все що я бачив перед собою це відблиски місячного сяйва на асфальті і щільні ряди молодих невисоких дерев так що невдовзі виникло відчуття що дорозі кінця–краю немає. Згадався фільм „Лангольєри“ і історії Лавкрафта які вже не виглядали такими затишними. В саме село так і не заїхав бо була вже майже 10 вечора і хотілося пошвидше додому тож лише трохи побродив тамтешнім кладовищем і почувши гарчання в кущах поїхав назад. По дорозі додому педалі крутив вже швидше частково через неприємне відчуття що за мною хтось іде.