Боєць 47 ОМБр розповідає (https://twitter.com/WT3ll) про навчання бригади у Німеччині.
Розкажу про них з точки зору простого солдата. Тоді я був у відділенні БПЛА, взводу розвідки, одного з батальйонів.
Наша бригада направляється на закордонні навчання для опанування нової техніки та бойового злагодження.
Ми мали прибути на американську базу, де вже пройшли підготовку багато українських військових. Але прийняти цілу бригаду вони мали вперше.
При зборі речей, головне правило, тільки український камуфляж ММ14. Ніякого мультикаму, мавки та інших паттернів.
Пофіг що у багатьох куплена своя зручна форма та екіпірування, ми мали бути одягнуті по статуту перед американцями.
Збори документів, автобус до кордону, митниця, автобус до аеропорту, літак, автобус до бази, і через 10 годин ми на місці. Логістичної все пройшло доволі швидко.
Так я був у взводі розвідки, навчали нас американські рейнджери. Програма була націлена саме на розвідку. Було три основних інструктор, ось такі мордовороти. Вони втрьох були однаково квадратними.Шикування о 6 ранку, аби дізнатися, що навчання починається о 9. Навіщо? Американці чомусь люблять правило "Приїхати раніше, аби подовше почекати". Перший день, знайомство зі зброєю. Нам детально розказали за м-16, усю конструкцію та основні механізми. Заняття було доволі корисним, видно що вони працюють з цією зброєю не один рік. При спілкуванні з інструкторами, вони зрозуміли що серед нас багато людей з бойовим досвідом. деякі хлопці воювали не один місяць. Тут прийшло розуміння, що їхня програма не розрахована на людей з бойовим досвідом. Вони думали що приїдуть новобранці, а усі навчання мали стати КМБ. Ми одразу описали свої можливості, що нам необхідно (стрільби, злагодження підрозділу, та з іншими родами військ, саперна справа, польоти на дронах і тд). Вони пообіцяли що переглянуть програму, аби підлаштуватися під нас, але спойлер, майже ніяких змін не відбулося. Заняття тривало десь 6 годин, і після обіду ми вже були вільні. Вільний час можна було проводити як забажаєш. Але розваг було не багато. Про спортзал в сусідньому таборі, та зону відпочинку ми ще не знали, а те що можна туди піти нам ніхто не казав. На наступний день у нас мали бути стільби та пристрілка зброї. Тепер шикування о 5 ранку. Ми збираємося по повній бойовій, шикуємося і дізнаємося до початок стрільб о 9.
Продовжуємо розуміти, що створення графіків не сильна риса американців. Плюс раннього підйому був у можливості нормально поснідати і зробити зарядку.
О 9 ми приходимо на стрільбище, за пару км від табору. Нам повідомляють техніку безпеки, а кулеметникам, що їм треба на інше стрільбище, на 11 годину. Вони були дуже задоволені, і пішли знову в табір. Після інструктажу, ми пішли на стрільбище. Тепер ми мали чекати, аби відстрілялися усі взводи перед нами. +3 години очікування в полі. Добре що був намет з підігрівом, чай та кава в термосах.
Отже, ми прокинулися о 5, аби постріляти о 13. Чому? Не знаю. Пристрілка абсолютно стандартна, один магазин, спеціальна мішень, і пояснення як налаштувати прицільний засіб. Далі ми пішли стріляти по мішеням що падають, на 100-200-300 метрів. Ще два магазини. Після цього, я не стріляв зі зброї більше місяця. Закінчився другий день, і нас нарешті перестали викликати на супер ранні шикування. Нарешті вони хоч якийсь графік зробили, і ми могли поспати до 7, поснідати, і на 9 піти на заняття.
Далі по плану у нас було орієнтування на місцевості, та картографія. Тиждень нас навчали читати карти, відбивати координати, брати азимут, переводити азимут з компаса на карту і навпаки. Коли ми розказали що користуємося електронними картами на планшетах та телефонах, вони не сприйняли нас в серйоз. Вони взагалі не сподіваються на електронні прилади, і те що ми з китайськими смартфонами і планшетах йдемо на місії, було для них дикістю.
Так, техніка може сісти, вийти з ладу, а паперова карта з тобою буде завжди (якщо не буде пошкоджена). Але після Кропиви повертатися до паперових карт взагалі не хочеться.
https://twitter.com/WT3ll
poopoo
