...Врешті решт ми все ж відрепетирували свої заїзди, нам нарешті видали бк, і ми відстрілялися зі спокійною душею. Етап від підготовки до самих стрільб зайняв десь тиждень, а більшість часу ми провели сидячи в машинах і очікуючи чогось. Доречі, в цьому таборі до нас о 6 ранку приходив американський сержант, і казав чому ми все ще спимо, хоча за графіком підйом о 5 (про графік нам ніхто не казав, окрім часу виїзду). Ми відповіли що виїзд має бути о 7, тому і спимо. Він знову каже, що підйом о 5, але на питання "що нам робити з 5 до 7" він не зміг відповісти і просто пішов. Тепер я розумію. Прокинутися раніше, аби довше почекати. Після батальйонних стрільб почалися батальйонні навчання. Ми мали провести тренувальні бойові дії проти американців, за допомогою системи MILES. Детально про неї ви можете почитати в інтернеті. Якщо коротко, це симуляція реального бою, з використанням холостих набоїв. Штаб почав готувати плани наступу, оборони і маневрів. А наш друг скаут зробив нам подарунок і познайомив наше відділення з операторами БПЛА Puma. Це було для нас справжнє свято. Нарешті ми зустріли колег по цеху, хоч і віддалених, все ж вони на літаках, а ми на коптерах. Нам здалося, що наш інструктор навіть трохи приревнував, коли побачив з яким захватом ми спілкувалися з пілотами. Бо вони були такими ж молодими хлопцями як і ми, а він вже ветеран Афганістану, з більше десяти роками служби за широкими плечима. Ми намагалися витягнути з них усе що тільки можна, дізнатися про їхню структуру, задачі що вони виконують, методи використання дронів, ттх їхніх літаків тощо. В замін показували як наші аси бомблять з Мавіків. Вони були дуже здивовані, і не могли повірити що є настільки прості, але смертності способи дістати до ворога.
Одразу домовилися за зустріч за межами навчання, аби ще поспілкуватися, розказали їм за нашу структуру бпла, пілотів на рівні відділення, взводу, роти і тд. Для них це все було в новинку, такі методи в основному використовували спецпідрозділи, а не лінійні війська.
Від дрона камікадзе за 500 долларів вони взагалі було в шоці, особливо коли дізналися на яку дистанцію, з якою швидкістю, та яку вагу він може нести. В замін інформація, зробили нам дуже потужний подарунок, деталі якого я не можу розповідати. Але зробити пару руських хорошими це допоможе. Отже, великі батальйонні маневри. Честно кажучи, розказати про них можу дуже мало. Причина? В день початку активних дій, на полігон опустив супер щільний туман, видимість впала до 20 метрів. Ми мали взаємодія з американськими пілотами і корегувати дії наших сил, але в такий туман це було не можливо. Розвідка мала тихо ходити, викликати арту на ворожу техніку, засікати ворога, влаштовувати засідки. Через туман, ми ходили як сліпі кошенята (як і усі війська). Врешті решт відбувався наступ наших сил, нам повідомили що батальйон виконав задачу, і ми можемо збиратися в табір. Що цікаво, як тільки пролунала команда про закінчення батальйонних навчань, туман різко закінчився. Ми навіть почали жартувати про кліматичну зброю. Або те що американці вміють на своїй базі керувати погодою. Це був фінальний етап нашого перебування в Німеччині, далі ми мали здати техніку, перед тим помивши її. Здати зброю, перед тим почистивши. В нас залишалося пара днів до виїзду, в один з яких нам організували можливість зустрітися з сім'ями, якщо вони були в Європі. В підсумку, може здатися що навчання були не дуже корисні. Але ми все ж отримали нові навики. Погано було те, що в програмі були відсутні БПЛА як такові, і багато часу ми просто очікували. Проте, від моїх друзів медиків, механіків водіїв важкої техніки, артилеристів я почув, що для них навчання були дуже класними.
Можливо, конкретно нам не пощастило з програмою. Але я вдячний кожному американцю, німцю та в цілому західним союзникам за таку можливість. Навчання і правда були дуже масштабними.
В наступний, частині я розкажу про базу, побут, і трошки про американців. Їхнє ставлення до нас, до росіян і війни в цілому.

https://twitter.com/WT3ll