Спілкуюся з людиною з явними психічними негараздами, мабуть невроз, посиленими малорухливим способом життя. Ще й вайтішником який ніяк не може увійти в айті. Спочатку це було кумедно і цікаво, проте чим більше з ним зустрічаюся тим більше він мене дратує і набридає і тим менше хочеться його бачити. На всі мої поради піти до терапевта і невролога він не зважає продовжуючи розказувати як в черговий раз його образила матір чи на які курси він записався цього разу. Здається йому вкрай неприємна думка що в нього негаразди з головою. Або не хоче витрачатися на ліки, бо окрім соплежуйства і боягузства йому притаманна ще й скнарність (при чому доволі вибіркова). Віднедавна обзавівся психологом з яким розмовляє по телефону.