Я тут щойно допетрав що видива чогось знайомого і чужого, фантастичного і буденного, близького і далекого, реального та вигаданого, баченого і небаченого скоріш за все є спогадами з тих часів, коли я був геть маленьким. Проявляються вони вплетені в сни або самі будучи снами–спогадами а також наяву як раптові спогади–відчуття чогось знайомого, але якогось містичного. Вони часом перемішуються, тьмьʼніють і набувають барв, пригадуються та забуваються. Це уривки того яким колись було моє місто, що я бачив та відчував. Там де зараз будинки раніше буда галявина з дубами і берізками. На багатоярусному березі ставка з тінистими і високими деревами вже ніхто не відпочиває та не ходить туди купатися. Бо ті дерева зрубали і берег заріс якимось іншими — низькорослими і кущастими так що пройти важко. Колись на тому березі відпочивали мої батьки і збиралося ледь не півміста. Страшне осіннє, а може й весняне, поле чорне й вологе що ніби насувається на мене з пагорба це біля моєї баби яка жила на окраїні міста. Років в 9 мене вразив побляклий вже спогад про те як мати годує мене груддю на очах в дядьків.