В бібліотеці взяв „Дюну“ Френка Герберта і таки дочитав. Переклад на українську Анатолія Пітика та Катерини Грицайчук. „Клуб сімейного дозвілля“. Надруковано 2021 року. Палітурка так зроблена що здається ніби вона будь–якої миті відірветься. Раніше пробував прочитати російською, але російською перекладено якось важко. Непогано, але не зовсім моє тож навряд чи буду читати продовження. Щодо екранізацій, то фільм 1984 року від Девіда Лінча в цілому таки кращий ніж екранізація 2021 року від Деніса Вільньова. А ще Лінч екранізував всю книгу і вкалався в 2 години 16 хвилин а у Вільньова фільм хоч і триває 2 години 35 хвилин, але це не вся книжка. Фримени дійсно списані з арабів. Ще у фрименів є оргії, обрізання крайньої плоті, висмоктування рідин з мертвих для того щоб потім перетворити їх на воду, жона вбитого тобою фримена і її діти дістають тобі і випивання сперми піщаних хробаків. Малолітня сестра Пола легко і безтурботно вбиває (в тому числі добиває поранених). Владимир Харконнен полюбляє хлопчиків і є жорстоким збоченцем. Тисячі й тисячі людей гинуть. Великі доми це якісь феодали і виглядає все так ніби людство поділене на господарів і безправну чернь яким править знать. Ну і повістичка в фільмі 2021 року.

В „Глиняних ногах“, якщо вірити Wikipedia було написано 1996 року, Террі Пратчетта є повісточка. Дочитав до 108 сторінки. Згадується про гомогейську пару бегемотів. Є расизм і не така як усі жінка–перевертень Анґві яку дуже непокоїть що до неї ставлять з осторогою.

Прочитав „Виконт де Бражелон или десять лет спустя“. 4–й том з 12–ти томного зібрання творів Дюма. Надруковано 1977 року. Цікаво скільки через 45 років знайдеться пристроїв здатних прочитати теперішні комплюктерні носії і формати файлів. Історія про мушкетерів закінчується тим що окрім Араміса всі помирають. Судячи з запису на бланку (надрукованому в 1975 році), книжку останній раз брали почитати в 2006 році. Можливо що це був я. Колись, після перших двох томів, на хвилі запалу брав 3–й і 4–й, але так і не осилив. Книжечка коштувала 5 р. 30 к.

Кир Булычёв згадував про секас не лише в «Взгляде на битву с высоты», але й в книгах про Кору (школряки хочуть їбаться з красивим вчителем фізкультури).

Кир Булычёв, збірка „Монументы с Марса“, „О страхе“. Вчений з дружиною та двома дітьми тікає від репресій і Сталіна в майбутнє. На вокзалі його зустрічає добрий товстун який виявляється агентом жорстокого радянського режиму і разом зі своїми товаріщами відправляє його назад в минуле.

В комнате, в которую меня привел А.Беттик, поджидал элегантный, но без вычурности вечерний наряд – хлопчатобумажные коричневые брюки, зауженные к икрам, льняная белая рубашка с чем-то вроде кружевных манжет, черный кожаный жилет, черные носки, черные ботинки из мягкой кожи и золотой браслет. Андроид также показал мне ванную, которая располагалась этажом ниже, и сообщил, что я могу надеть висевший на двери купальный халат.

«Эндимион».
Купальный, блять, халат. Вечерний мать его наряд. Что за тяга описывать подобную фигню? Вы же прячетесь в какой–то дыре ото всех. Какие вечерние наряды к ужину! У них склад с одеждой что ли. Господи, да кто так делает!