Зустрів знайомого з його дівчиною яку звуть Мариною. Марина пригостила стаканчиком американо з молоком. Спитала скільки мені рочків. Сказав що 17. На її думку мені 30, що пічально. Згадалася Марина з компʼютерних курсів з хрипким прокуреним голосом яка писала мені конспект.

Однокласник який пару років відсидів не то в тюрачці не то в колонії і якого я сьогодні зустрів виглядає як сраний культурист. Наїв харю і залисини які я в нього бачив позаростали. Наче в санатарої побував.

Спало на думку що для того щоб примусити робити людей те що корисно для них, але чого вони не хочуть робити з тих чи інших причин, потрібно пообіцяти їм якусь винагороду або навіть не пообіцяти а переконати що нагорода є і вони її отримають. Наприклад боротьба за свої права. Якби після кожного акту відстоювання своїх свобод і прав громадянина матеріалізовувалася б прекрасна жінка (і щоразу інша) для сексу, то ніяких би проблем з цими самими правами і свободами не було б. І це капець як схоже на рай, гурій і всяке таке в релігіях. Гадаю первісно в тому ж християнстві ніякого раю не було і його, можливо, вигадали пізніше для кращої вербовки.

В магазинах, відділеннях банків, в поштових відділеннях та й просто на вулицях людей вкрай мало. Відчувається легка напруженність. Якась божевільна маман з дитиною зробила гак навколо мене метрів на 4 коли я набрав в рота шмарклів для того щоб харкнути ними. У вікнах будинку культури поставили аудіоколонки з яких сповіщали про заходи безпеки та про штрафи для батьків школоти яку поліцаї спіймають в громадських місцях. Поменшав потік автомобілів. Весь день по місту ганяли мотоицлісти. По біговій доріжці стадіону проходжувалася пара якихось дівчат. Цицьки просто божественні.

Зранку пішов купувати «Антраль». Йдучи вздовж аптеки побачив бухарика який пʼяний плівся паралельно мені на відстані метрів 15. Кинувши погляд на нього вдруге і помітивши як з його задньої кишені випадає 200 гривень побіг їх підбирати. Підбіг, підняв, згорнув і затиснув в кулаці щоб перехожі не помітили, та почав наздоганяти алконавта. План полягав в тому щоб просто пройти повз нього і піти собі додому, але коли я вже його майже наздогнав, то почув вигуки «Мужчина! Гроші!». Озирнувшись побачив дві купки грошей не певній відстані одна від одної які я не помітив раніше коли підбирав 200 гривень. Побіг назад позбирав все що валялося на тротуарі, побіг до «мужчини» який в цей час заходив до магазину з сотовими телехфоначиками. Гроші повернув коли він вже був всередині поклавши їх на прилавок. Сказав «спасіба». Здається він навіть не до кінця зрозумів що сталося. В магаз зайшов щоб йому відксерили не то паспорт не то ідентифікаційний код. Враховуючи ті 200₴ що я забрав всього він мав при собі не то 865 не то 665 гривень. Вважаю несправедливим поверення йому грошей бо все одно, скоріш за все, пропʼє.

Поклали асфальт і тепер водятли їздять швидше. Поремонтувати вуличне освітлення і зіпсували вечірній краєвид — вже немає непроглядних коридорів мороку між хатами а плями вуличних ліхтарів заважають милуватися вечірнім небом; містечко перестало бути схожим на темний яр. Автомобілів стало більше і вони реально, блять, заважають. Заважають не тільки автомобілі а ще й гаражі на раніше нічим не зайнятих ділянках землі. Сподіваюся всі ці товстосракі придурки зі своїми автомобілями здохнуть від тромбозу або ще чогось такого. Через те що сємки почали продавати в магазинах зник малий бізнес у вигляді бабок з соняшниковим насінням. Цікаво що в магазах насіння намагаються продавати якомога дорожче і є явний розподіл на дешевше в маленьких пачках і дорожче в великих пакетиках розміщене на рівні очей. На місті ще совкового і цілком справного кінотеатру побудували «АТБ». Помітен розподіл — в «АТБ» типу як дешево і там більше обсосів, школярів і всіляких покидьків а сусідню «Фору» відвідує трохи більш презентабельніша публіка (і продається кава за 500₴). Магазини перестали зачинятися на обідню перерву і більшість з них працює до пізнього вечора. До 21 години працює навіть магазин з косметикою, милом і всім таким. Знайомий каже що до як світ було оповито Internet`ом і засипано розумними телефонами вечорами на вулицях народу було хоч греблю гати.

2 лютого а наче вже березень. В березні, мабуть, картполю можна садовити.

Від крісла відвалився підлокітник і з крісла випала USB флешка яку в мене колись вкрали.

Приїхали медики брати кров у донорів. Вирішив здати і я. Минулого разу бачив що здавати кров поприходили якісь п'янички та інші наркомани а цього разу публіка зібралася пристойна. Обступили кабінет намагаючись бути якомога ближче до нього і ледь не на голови один одному лізли. Було дві нахабні жінки які вперлися без черги ні на кого не зважаючи. Процедура така: реєстрація, кров з пальця на аналіз, кров з вени. Хвилин 15 чекав на реєстрацію, видали папірця на якому згадувалося про кримінальну та адміністративну відповідальність донора крові згідно закону „Про донорство крові та її компонентів“ і список чогось на кшталт протипоказань. В мене є алергія на пилюку, шерсть, дим, пітливість, періодичні болі в суглобах, стомлюванаість тож прочитавши це все я пішов додму.

„Tomb raider 3“. 29:27:03 з загляданнями в проходження. 19 секретів з 59.
https://tombraiders.net/stella/tomb3.html

Замисливася про революційні дії і протест і зрозумів що населення перебуває під таким собі ковпаком — в багатьох місцях понатикали відеокамер (смислу в яких я до цього моменту не бачив). Поліцаїв змусили кататися на своїх автомобільчиках по місту і катаються вони щнайменше по двоє. Також вони обзавелися розумними телефонами з камерами на які фоторграфують невинних громадян питаючи ПІБ. Майже в кожному автомобілі відеореєстратор. Склалося враження що мусорів стало більше і вони краще споряджені. Народ сидить у всіляких Мордокнигах, Вконтактах, Telegram, Viber з привязкою до сотового і активно виставляє своє життя всім на показ.

На ніч після пробіжки в парку згадалося своє студенстське існування. Мій клас в технікумі можна розділити на 3 групи.

Група №1, ображені життям або тупенькі. Яскравим представником ображених життям може слугувати мій типу друг що тоді (та й зараз) ходив в засмальцьованій куртці і одязі який, здавалося, не прався місяцями. Часто від нього неприємно пахло; він не хотів і не міг вчитися, заняття відвідував з зошитом або аркушем паперу який носив в рукаві своєї куртки. Для нього було величезною проблемою щось засвоїти по програмі навчання. Прочитати 100 сторінок книги тоді і нині — для нього це просто подвиг. Батько алкоголік який втопився в ставку, скоріш за все з власної волі, вирішивши таким чином покінчити з життям і мати яка крутить ним як хоче і від якої він був і залишається залежним. Всі інші представники даної групи в тій чи іншій мірі подібні до нього: проблеми в сім'ї, величезні труднощі в навчанні (і байдужість до нього), відсутність культурної обізнаності і т.п. Неотесані ниці покидьки. Незрозуміло як їх зі школи випустили.

Група №2, бандити. Найбільш малочисельна група. Відвертий похуїзм, агресивність, постійні п'янки, знайомства з мутними типчиками. Один з них торгував травкою а під кінець навчання став носити невідомо де куплений пістолет красивого сріблястого кольору з зеленими мітками на цілику.

Група №3, відмінники. Більшість з них добре вчилися в школі і технікумі (або робили вигляд що вчаться. В будь-якому разі оцінки мали хороші а вчителі були ними задоволені), опора і надія. Багато хто з них дуже відрізнялися від групи ображених життям одягом. Наприклад один віддавав перевагу косухам і берцам, в іншого було багато кросівок і такий собі клубний прикид. Н яка хоч і була жінкою, але носила піджаки, галстуки, старомодні капелюхи, пальта і ошийники з шипами. Майже у всіх були якісь захоплення, хоббі (карате, баскетбол і відвідування футбольних матчів, вірші, бісероплетіння, рукоділля, створення електронної музики). Мали доволі таки благополучний вигляд. Декотрі постійно їздили на всілякі фестивалі, відвідували музеї і таке інше. Не те щоб вони походили з заможних сімей, справа тут не стільки в грошах, вони були менш забитими, затурканими, більш ініціативним, дієвими ніж група №1. Більшість з них ставилися презирливо, байдуже, холодно до представників першої групи.

І нарешті група №4. Назву її безтолковими. До безтолкових окрім себе я також віднесу ще двох (Р, С і І). Ні риба ні м'ясо. Ні се ні те. Не зовсім безнадійні, але без іскри. Ніби чогось не вистачало. Щось зламалося. Рохлі. Були підвішені в гравітаційних полях інших груп. Така от пічалька.

В коридорах в очікуванні пар всі ділилися на дві, три кучки.